У Національній доктрині розвитку освіти, цілісна виховна система розглядається як один із основних шляхів реформування виховання.
Зміни й оновлення освітньої парадигми підводять педагогів до сучасного розуміння виховання як діяльності, що базується на саморозвитку, самовдосконаленні та їх педагогічній підтримці. Основним завданням сучасної школи є виховання свідомих громадян України, забезпечення умов для творчої самореалізації, самовизначення особистості. Це повинно бути, на нашу думку, осередком виховної системи.
У Концепції національного виховання, Національній програмі виховання дітей та молоді визначаються основні принципи організації виховного процесу, серед яких основними є акмеологічний принцип, національна цілеспрямованість, культуровідповідність, цілісність, психологічний супровід, технологізація, діалог тощо.
На основі цього виховання процес розглядається педагогічним колективом, по-перше, як організація середовища та створення оптимальних умов для самовиховання, по-друге, як допомога дитині в усуненні перешкод, що заважають успішній життєвій траєкторії.
Часто перед адміністрацією школи, учителями, класними керівниками у процесі педагогічної діяльності постають питання: «Яким же чином досягти самореалізації кожної особистості в системі особистісно зорієнтованого навчально-виховного процесу? Як організувати процес виховання учнів? Яким змістом його наповнити? Що необхідно враховувати, визначаючи завдання й види діяльності з учнями різного віку? На формування яких якостей, умінь і навичок варто насамперед звернути увагу?»
У запропонованій статті, відповідаючи на ці питання, ми зосереджуємо увагу на основних принципах побудови виховної системи школи:
u принцип перший - «не зашкодити» (збереження психологічного та фізичного здоров'я дитини, що, на нашу думку, є найважливішим у навчально-виховному процесі);
u принцип другий - духовна насиченість шкільної життєдіяльності дітей. Не піддаючи сумніву значення знання у становленні особистості, ми впевнені в тому, що якість знань, цінність ідей, думок і діяльності людини, що виникають на базі знань, зумовлюється не тільки істинністю знань, але їх духовною насиченістю. Виховання особистості неможливе без виховання емоцій та естетичної свідомості;
u принцип третій - ставлення до дитини як суб'єкта власного розвитку реалізується через принципи педагогіки співпраці, толерантності, підтримки, які спрямовані на самостановлення індивідуальності;
u принцип четвертий - індивідуальний розвиток педагогів. Учитель теж повинен розвиватися, удосконалювати свою професійну компетентність, педагогічну майстерність.
З цією метою в загальноосвітніх навчальних закладах доцільно створювати трьохрівневу систему вдосконалення, яка складається на першому рівні зі шкільної системи підвищення кваліфікації, методичної ради школи, школи молодого вчителя, на другому рівні - системи підвищення кваліфікації через курсову перепідготовку, на третьому - системи підвищення кваліфікації в інститутах післядипломної освіти.
Ми вважаємо за доцільне у шкільних умовах звернути особливу увагу на формування й утворення нового педагогічного мислення, побудованого на демократичних засадах. Цей підхід передбачає, перш за все, зміну стратегічних напрямів, принципів, підходів та орієнтирів до організації навчально-виховного процесу з урахуванням сучасних вимог: 12-річна школа, профільне навчання, здійснення особистісно зорієнтованого підходу до формування особистості - учасника навчально-пізнавальної діяльності.
Але, на жаль, чомусь сьогодні, як і раніше, ми приділяємо значно більше уваги організації навчального процесу, а не виховного. І хоча педагогічний процес повинен бути цілісним, взаємозумовленим і взаємодоповнюючим, і не варто розглядати окремо навчання та виховання, реально ми це робимо. Хоча добре розуміємо, що процес виховання досить важливий для формування особистості, а навчання - далеко не єдиний засіб виховання. Мабуть, просто ми перш за все більший акцент робимо на ті процеси, які більше контролюються та результати яких частіше оцінюються керівництвом. І хоча останнім часом багато зусиль спрямовується на результати виховання, усе ж не можна порівняти контроль над навчанням і контроль над вихованням.
Як показує аналіз практичної діяльності загальноосвітніх навчальних закладів, більшість інноваційних процесів орієнтовані на вдосконалення саме навчальних досягнень учнів. Створення закладів для здібних та обдарованих дітей (гімназій, ліцеїв, колегіумів, колежів) теж концептуально пов'язане з підвищенням знань учнів, та й узагалі розвитком школи, у багатьох асоціюється з модернізацією й оновленням навчального процесу. Досить слушно у зв'язку з цим згадати слова великого педагога сучасності Василя Сухомлинського: «Не можна зводити духовний світ маленької людини до навчання. Якщо ми плануємо прагнути до того, щоб усі сили душі дитини поглинали уроки, життя її стане нестерпним. Дитина має бути не тільки школярем, а перш за все людиною з багатогранними інтересами, запитами, прагненнями».
Безумовно, ми впевнені в тому, що саме життя змусить нас пріоритетним напрямом діяльності школи обрати саме виховання, бо кожен педагог добре розуміє, що формування конкурентоспроможної особистості для життя в нових економічних умовах, створення умов для самореалізації - головна місія сучасної школи, а без розвиненої, науково обґрунтованої системи досягти цієї високої мети неможливо. Тому можна вважати, що вже настав час звернути якомога більшу увагу на проблеми виховання, побудови виховної системи школи та класу, організацію виховного процесу як на уроці, так і в позаурочний час.
Тож не випадково, що в цих матеріалах ми пропонуємо деякі роздуми на тему питань теорії виховання, управління вихованням, новими поглядами на організацію виховного процесу.
Особливо треба виокремити такий важливий пріоритет виховного процесу, як організація самоврядування у школі, бо саме зі шкільних виконкомів, учкомів, президентських рад, республік виростуть відомі політики та державні діячі, які будуть мати великий вплив на суспільство, а деякою мірою будуть визначати і майбутнє життя в Україні.
Аналіз діяльності столичних шкіл показав, що самоврядування як метод самоорганізації учнівського колективу забезпечує формування товариських взаємин і організаторських якостей, залучає всіх учнів до управління шкільними справами. Основними принципами самоврядування можна визначити такі:
принцип педагогічного сприяння, педагогіка співпраці передбачає вирішення проблеми учнями суспільного з вчителями;
принцип наступності та змінності активу забезпечує встановлення товариських стосунків старших учнів з молодшими;
принцип конкретної предметної діяльності ставить за мету здійснення традиційної або розвивальної діяльності;
принцип єдиного планування забезпечує скоординованість планів, єдність дій учительського й учнівського колективу, що сприяє підвищенню авторитету учнів, веде до співробітництва;
принцип розвитку ініціативи та самодіяльності;
принцип єдності прав та обов'язків учнів поєднує громадські й особисті інтереси в роботі органів учнівського самоврядування.
Таким чином, головною метою самоврядування у школі є формування в учнів навичок самоврядування, самостійності, ініціативи, навчити цьому всіх, а не лише активістів.
Поряд із розвитком моделей учнівського самоврядування останнім часом у педагогічному середовищі значно зріс інтерес до використання системного підходу до навчання й виховання школярів у керуванні життєдіяльністю загальноосвітнього навчального закладу. В українській державі з'явилася велика кількість педагогічних колективів, які моделюють і створюють оригінальні за змістом і формою освітні та виховні системи. Як показує аналіз їх діяльності, спроби виявляються вдалими, бо застосування саме системного підходу дозволяє зробити педагогічний процес більш цілеспрямованим, керованим і, що найважливіше, ефективним.
На нашу думку, важливим елементом виховного процесу у школі є виховна система класу. Доцільно зазначити, що виховна система класу - це спосіб життєдіяльності та виховання членів класного співтовариства, що становить цілісну й упорядковану сукупність взаємодіючих компонентів і сприяє розвиткові особистості та колективу.
Ми вважаємо, що створення такої системи забезпечить найефективнішу реалізацію виховних завдань. У наш час усе частіше масові форми змінюються на групові.
Говорячи про зазначену систему, необхідно звернути увагу на основні компоненти та елементи. Запропонована модель допоможе педагогам науково правильно визначити найважливіші компоненти та зв'язки, стане у пригоді директорам, заступникам директорів з виховної роботи, класним керівникам, кураторам у плануванні та здійсненні навчально-виховного процесу.
Ми сподіваємося, що пріоритетні підходи до організації та проведення виховної роботи в сучасній школі, принципи діяльності органів учнівського самоврядування, створення виховної системи класу, власні думки та міркування автора стануть у пригоді директорам, педагогам, вихователям у плануванні виховної роботи, процесі формування особистості, вироблення стилю педагогічної взаємодії.